Представництвом у цивільному праві вважається правовідношення, в якому одна особа (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені іншої особи, яку вона представляє.

Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, яка лише уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів (посередник). Тобто, представників слід відрізняти від інших осіб, діяльність яких має схожі з представництвом риси: посередники (допомагають узгодити волі кількох сторін, готують матеріали до укладення договору тощо), кур’єри (передають інформацію, документацію, проекти договорів тощо), рукоприкладчики (лише ставлять підпис на прохання іншої особи, яка не в змозі підписатися через фізичну ваду, неграмотність тощо) та ін.
Зазвичай суб’єкти цивільних правовідносин самостійно реалізують свою правоздатність, особисто вчиняють правочини чи інші юридичні дії. Проте деякі життєві обставини можуть створювати перешкоди для такої безпосередньої участі громадянина чи юридичної особи у правовідносинах (відсутність дієздатності, хвороба, нестача часу, юридична необізнаність і т. ін.) і зумовлювати необхідність звернення до інституту представництва. Часом звернення до інституту представництва пов’язане не стільки з необхідністю, скільки з бажанням суб’єктів вчинити ті чи інші юридичні дії на більш високому професійному рівні.
Різновидом добровільного (договірного) є представництво за довіреністю.
Довіреність — це письмовий документ, що видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину, який потребує нотаріального посвідчення, має бути також посвідчена нотаріально.
Якщо довіреність видається у порядку передоручення, то вона також повинна бути нотаріально посвідчена, крім довіреності на одержання заробітної плати та інших платежів, пов’язаних з цивільними, трудовими відносинами, пенсій, допомог і стипендій, і на одержання кореспонденції (грошових переказів тощо), в тому числі грошової і посилкової. Такі довіреності можуть бути посвід¬чені посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається або перебуває на стаціонарному лікуванні, за місцем
його проживання.
Деякі довіреності, посвідчені певними посадовими особами, прирівнюються до довіреностей, посвідчених нотаріально. Так, довіреність військовослужбовця або іншої особи, яка перебуває на лікуванні у госпіталях, санаторіях та інших військоволікувальних закладах, може бути посвідчена начальником такого закладу, його заступником з медичної частини, старшим або черговим лікарем.
Довіреність військовослужбовця, а в пунктах дислокації військових частин, з’єднань, установ і військово-навчальних закладів, де немає нотаріусів чи органів, що вчиняють нотаріальні дії, також довіреність робітника, службовця, членів їхніх сімей і членів сімей військовослужбовців, можуть бути посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з’єднань, установ і закладів.
Довіреність особи, яка перебуває у місцях позбавлення волі (слідчих ізоляторах), може бути посвідчена начальником місць позбавлення волі.
Довіреність особи, яка проживає у населеному пункті, де немає
нотаріусів, може бути посвідчена уповноваженою на це посадовою
особою органу місцевого самоврядування, крім довіреностей на право
розпорядження нерухомим майном, довіреностей на управління і
розпорядження корпоративними правами та довіреностей на
користування і розпорядження транспортними засобами.

Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими доку-
ментами, з прикладенням печатки цієї юридичної особи.
Важливе значення має строк видачі на строк дії довіреності, які мають зазначатися в її змісті. Строк довіреності, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати строку основної довіреності, на підставі якої вона видана. Довіреність, в якій не зазначена дата її вчинення, є нікчемною (недійсною).
Відповідно до змісту та обсягу повноважень представника розрізняють три види довіреностей. Генеральні (загальні) — довіреності на вчинення широкого кола різноманітних правочинів та інших юридичних дій, наприклад довіреність на управління майном довірителя. Спеціальні — довіреності на вчинення однорідних правочинів чи інших юридичних дій у певній сфері (ведення судових справ, закупка сировини і т. ін.). Разові — довіреності на вчинення чітко визначеного правочину чи іншої дії, наприклад разове отримання матеріальних цінностей, одержання кореспонденції тощо.
Представництво за довіреністю припиняється у разі
- закінчення строку довіреності;
- скасування довіреності особою, яка її видала;
- відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю;
- припинення юридичної особи, від імені якої видана довіреність;
- припинення юридичної особи, якій видана довіреність;
- смерті особи, яка видала довіреність, або якій вона видана, оголошення померлою, визнання недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження в дієздатності.
У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов’язаний негайно повернути довіреність.
Особа, яка видала довіреність, може у будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Договір про відмову від цього права є нікчемним. Про скасування довіреності довіритель повинен негайно сповістити представника, а також відомих йому третіх осіб, для представництва перед якими видана довіреність.
Отже, представництво за довіреністю є важливим інститутом в цивільному законодавстві України, яке дуже часто використовується в буденному житті.

Головний спеціаліст відділу документування,
контролю виконання та звернень громадян
Головного управління юстиції у Закарпатській області
Діана Андращук