Згідно з п.1 ст.35 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), Європейський суд з прав людини приймає заяви до розгляду лише після вичерпання усіх національних засобів правого захисту і лише впродовж шести місяців від дати винесення остаточного рішення останньою національною інстанцією (касаційною інстанцією).
Офіційними мовами Європейського суду з прав людини (надалі - Суд) є англійська та французька, але за бажанням особа може звертатися до Секретаріату Суду будь-якою офіційною мовою якої-небудь з держав, що ратифікували Конвенцію.
Слід зазначити, що Конвенція передбачає два види звернень до Суду:
1. Заяви, що стосуються міждержавних справ, коли одна Висока договірна сторона звертається до Суду про порушення іншою Високою договірною стороною положень Конвенції.
2. Індивідуальні заяви, які подаються особою проти Високої договірної сторони.
Згідно з положеннями правила 47¹ Регламенту Суду, в індивідуальній заяві необхідно:
- навести стислий виклад фактів, щодо яких особа скаржиться, та суть даних скарг;
- зазначити права, гарантовані Конвенцією або протоколами до неї, які, на думку зазначеної особи, були порушені;
- назвати національні засоби юридичного захисту, якими особа скористалась;
- навести перелік рішень судів (або інших державних органів) у справі, із зазначенням дати кожного рішення та органу, який його виніс, а також коротку інформацію про зміст цього рішення. До листа необхідно додати копії самих рішень (Суд не повертає надіслані йому документи, тому необхідно надсилати виключно копії, а не оригінали).
Що ж стосується оформлення та змісту самої заяви, то Правило 47¹ Регламенту Європейського суду чітко встановлює елементи, які вона повинна містити:
а) ім’я, дата народження, громадянство, стать, рід занять та адреса;
б) представник, якщо такий є, його рід занять та адреса;
в) держава - учасник Конвенції, на дії якої подається заява;
г) короткий виклад фактів;
д) короткий виклад порушень Конвенції та відповідні аргументи;
е) відомості про засоби правового захисту, які були використані заявником;
ж) мета скарги та форма справедливої компенсації.
Правило 45 Регламенту Суду вимагає, щоб заява була підписана заявником, або його представником.
Слід відмітити, що на початковій стадії подання заяви особа не зобов’язана мати представника, а якщо вона його має, представник не обов’язково повинен бути адвокатом. Однак, якщо Суд вирішить запропонувати Уряду висловити свою позицію у справі, заявнику потрібно, за загальним правилом, мати представника (крім особливих випадків), який є практикуючим юристом в одній із держав, що ратифікували Конвенцію. Представник повинен володіти однією з офіційних мов Суду (англійською або французькою).
Якщо заявник не бажає розкривати свою особу, він має про це зазначити в заяві до Суду та викласти причини на виправдання такого відступу від загального правила гласності провадження в Суді. У виняткових і виправданих випадках Голова Палати Суду може надати дозвіл на анонімність (Правило 45 Регламенту Суду).
Заяву до Суду та усю кореспонденцію стосовно скарги необхідно надсилати за адресою: The Registrar European Court of Human Rights, Council of Europe, E-67075 Strasbourg Cedex, France.
Після отримання від заявника першого листа або формуляру заяви Секретаріат Суду надсилає відповідь з повідомленням про те, що за даним іменем було відкрито справу, номер якої потрібно зазначати в усіх наступних листах до Суду. Надалі представники Суду можуть звернутися до зазначеної особи за додатковою інформацією, документами чи роз’ясненнями, пов’язаними із заявою.
Процедура розгляду справи є письмовою (не потребує особистої присутності заявника у Суді) та безкоштовною.
Суд повинен спочатку вивчити питання про прийнятність заявки. Це означає, що дана справа повинна відповідати певним вимогам, викладеним у Конвенції. Якщо умови не виконані, заявка буде відхилена.
Якщо особою подано декілька скарг, то Cуд може оголосити одну або кілька з них прийнятним і відхилити інші.
Рішення про визнання заявки або скарги неприйнятними є остаточним і не підлягає перегляду.
Якщо заявка або одна зі скарг оголошується прийнятними, то суд буде заохочувати сторони, з метою досягнення дружнього врегулювання.
У разі досягнення дружнього врегулювання Суд вилучає справу з реєстру, прийнявши рішення, яке містить лише стислий виклад фактів і досягнутого вирішення (ч. 3 ст. 39 Конвенції).
Якщо врегулювання не буде досягнуто, Суд розглядає питання «по суті» - тобто, він буде визначити, мало чи не мало місце порушення Конвенції.
Якщо Cуд приходить до висновку, що мало місце порушення, він може присудити особі «справедливу компенсацію», сума грошей в якості компенсації за деякі види збитку. Суд може також зобов'язати державу відшкодовувати витрати, які особа понесла під час розгляду справи. Якщо Суд приходить до висновку, що не було порушення, заявнику не доведеться платити ніяких додаткових витрат (наприклад, витрати, понесені державою-відповідачем).

Головний спеціаліст сектору
представництва інтересів держави
та органів юстиції в судах Головного
управління юстиції у Закарпатській області
О.А. Жулінська